Село – центр сільської ради, якій підпорядковані населені пункти: Никанорівка, Бойківка, Вільне. Дорожне, Іванівка, Рози Люксембург, Суворове, Маяк. (Останнє відійшло від Октябрської сільради, решта – від Новоторецької). Знаходиться на південному сході району. Село виникло в першій половині 19-го століття і до Жовтневої революції називалось Олексіївка. (З 1924р.- Никанорівка).
Землі, на яких знаходиться с.Никанорівка, в 1857р. належали поміщикові Мерцалову. В 1864р. частину своєї землі і 25 сімей кріпаків він подарував своєму племінникові Олексію Коптєву. Виникло нове село, яке стали називати Ново-Олексіївка Казенно-Торської волості (центр с.Шахове, нині- Октябрське), Бахмутського повіту, Катеринославської губернії. З часом село виросло до 100 сімей.
Місцевість тут надзвичайно мальовнича, порізана глибокими балками і ярами. В балках великі верби, на пагорбах дуби. З усіх сторін невеликі ліси. Біля будинку поміщика був ставок.
В 1878р. відкрита церковно-приходська школа в селянськй хаті з двох кімнат. В 1890р. збудовано приміщення для школи з 4-х кімнат.
В селі Олексіївка (в 19 столітті – слобода Олексіївка Торська) в 1868р. народився український письменник Микола Федорович Чернявський (роки життя: 3.01.1868 – 26.11.1946). В 1889р. закінчив Катеринославську духовну семінарію. Працював в Бахмутському духовному училищі. Автор збірок: поезій – «Пісні кохання» (1895р.), «Донецькі сонети» (1898р.); оповідань – «Богові невідомому» (1912р.), циклу віршів «Гіганти» (1931р.) та інших, присвячених соціалістичному будівництву. Перекладав з російської, польської, німецької, французької літератур. (УРЕС, 1987р. том 3, стор. 628).
В 1917р. матрос-чорноморець Никанор Скорик організував в селі ревком і очолив його. Члени ревкому роздали поміщицьку землю, зерно і інвентар селянам-біднякам. В роки громадянської війни Н.С.Скорик загинув від рук білогвардійців. В пам’ять про нього в 1924р. село назвали Никанорівкою.
В 1928р. в селі була збудована школа, яка мала 6 кімнат і великий коридор. Директором її став А.П..Аджубаліс.
В 1930р. в с.Никанорівці утворено колгосп «Промінь» (голова Пономарьов).
В 1941р. на фронт пішли 170 жителів села. Багато зних не повернулись з війни. Їх імена увічнені в меморілі загиблих воїнів, що знаходиться в центрі села.
Після війни головою колгоспу в с.Никанорівка працював Герой Радянського Союзу Й.М.Гутник. В 1957р. колгосп назвали імені 40 років Жовтня. Більше 20 років його головою був М.В.Шевелєв. Колгосп працював успішно, займався вирощуванням зерна і тваринництвом.
В селі велось велике будівництво. Виникли 2 нові вулиці з новими житловими будинками, водопровід, нова двоповерхова школа (1973р.), Будинок культури, дитсад «Берізка», Вулиці покрили асфальтом. В селі працювали бібліотека, ФАП, магазин.
В 1986р. утворена Никанорівська сільська рада. Її першим головою став М.Ф.Яковенко, пізніше – М.В.Заварзін.
На північ від села, в басейні річки Казенний Торець, знаходиться ботанічний заказник «Гектова балка», створений на основі рішення Донецької обласної ради від 25 березня 1995р. Тут ростуть 297 видів рослин, з яких – 7 занесені в Червону книгу України, 1 – в Європейську, і 1 – в Світову.
Благоустроєм заказника займались: глава Добропільської районної держадміністрації В.Г.Ровний, районна архітектура, глиновидобувні підприємства, райагробуд ( начальник Е.А.Коломійцев, виконроб А.В.Подолян). Багато уваги приділяють заказникові учні Никанорівської школи і їх учитель Г.І.Мінак – ентузіаст, закоханий в рідний край.
В числі заслужених людей села:
Н.С.Скорик – активний учасник революції і громадянської війни, борець за встановлення радянської влади в селі.
Й.М.Гутник – Герой Радянського Союзу. Працював головою колгоспу ім «40 років Жовтня» (с.Никанорівка), а потім – керуючим відділенням птахорадгоспу в с.Маяк Никанорівської сільради.
М.В.Шевелєв – голова колгоспу імені 40 років Жовтня (с.Никанорівка).
І.Ф.Жеребцов – полковник, учасник Вітчизняної війни. 199-й гвардійський артилерійський полк під його командуванням першим увійшов в Берлін через Бранденбурзькі ворота. Тому йому присвоєне почесне звання – Бранденбурзький ордена Червоного Прапора Артилерійський полк.
А.П.Ажубаліс – перший учитель, учасник будівництва Никанорівської школи в 1927-1928 роках і її директор протягом 30 років.
М.В.Заварзін – воїн-інтернаціоналіст, військовий льотчик, учасник бойових дій в Єгипті і Афганістані, працював головою Никанорівської сільської ради.
Є.Г.Мартиненко – нагороджена орденом «Материнська Слава». Народила і виростила 12 дітей. Шестеро її синів воювали на фронтах Вітчизняної війни і повернулись додому живими.
М.О.Редчиць – директор Никанорівської ЗОШ з 1990р.
Подолян В.В. "Слово про Добропілля": роки, події, люди / В.В. Подолян. – Донецьк: Престиж-party, 2009. – 367
Cело Никанорівка - центр сільської ради. Колись воно називалося Ново-Олексіївка. Вся земля в 1857 році належала поміщику Мерцалову, почитаючи з Володимирівки, Красного до Білицького. В 1864 році багатий поміщик Мерцалов дарував частину землі своєму родичу, племіннику Коптєву і в додачу 25 кріпосних сімей. Молодого пана звали Олексієм.
Побудоване нове село стали називати Нево-Олексіївка, Казенноторецької волості, Бахмутського повіту, Катеринославської губернії. Незабаром село з 30 дворів виросло до 100.
Місцевість тут надзвичайно мальовнича, порізана глибокими балками і ярами. Надзвичайно гарно тут було навесні. Внизу по балках стояли великі верби, дуби прикрашали Пагорби, з усіх сторін буяли зеленню невеличкі ліси. Нижче будинку поміщика вабив чистотою води ставок.
В 1876 році відкрилася церковно-приходська школа на дві кімнати.
В 1890 році була збудована школа для чотирьох класів.
В 1924 році село перейменували в Никанорівку на честь Скорика Никанора Семеновича, загиблого у роки громадянської війни від рук білогвардійців
Никанорівці гордяться своїм земляком Жеребцовим Іваном Федоровичем. 199-й гвардійський артилерійський полк під його командуванням першим ввійшов в Берлін через Бранденбурзі ворота.
Імена захисників Никанорівки увічнені в Меморіалі загиблим воїнам-односельцям в центрі села.
В 30-х роках в Никанорівці організований колгосп «Промінь» (голова - Пономарьов).
В 1944 році після визволення села від німецько-фашистських загарбників, головою колгоспу став Герой Радянського Союзу Гутник Йосип Михайлович.
В 1957 році колгосп переіменували в «40 років Жовтня» і більше 20 років головою його був Шевелев Михайло Васильович.
В 1973 році побудована нова двоповерхова школа, будинок для вчителів. Відкрився новий Будинок культури, ясла-сад „Берізка".
В 1986 році була створена Никанорівська сільська рада, головою став Яковенко Микола Федорович.
На територі ї Никанорівської сільської ради розташовані: урочище «Никанорівський ліс» і заказник «Гектова балка». Ці заповідні місця зберегли первозданну красу Дикого поля.
3 рукописів С.С. МЕЛЬНИКОВА
«Новий шлях» №102 (10560)
Середа, 23 грудня 2009
Село Никаноровка возникло в первой половине XIX в. Местность здесь живописная, и само село расположено в истоках Гектовой балки, между балкой Пугачёва (яр Луки) и Чаплиным оврагом. Изначально называлось Новоалексеевка в честь Алексея Коптева, племянника помещика Мерцалова. Западнее находился х.Дубровка. Однако, первый хутор в данной местности (начало XIXв.) возник, как ни странно, не возле Чаплиного оврага, а севернее – в балке Пугачёва, в то время частично заболоченной.
В 1878г. в селе открыта церковоно-приходская, а в 1890г. – общеобразовательная школа. После Революции 1917г. село переименовали в честь матроса – революционера Никанора Скорика. На заре Советской власти в селе начало работу почтовое отделение. Первый колхоз в селе («Проминь») возник в 1930г. Позже в Суворово возник колхоз им.Молотова. На ст.Мерцалово работала МТС.
После Великой Отечественной войны были открыты: неполная средняя школа в Никаноровке, начальная средняя школа в Суворово, сельский клуб в Никаноровке. В 1950г. село было электрифицирова-но. В 1951г. исполком сельсовета утвердил проект планировки, застройки и благоустройства села, составленный выездной бригадой № 2 Сталинского облсельпроекта. С середины 50-х гг. в Никаноровке работал межколхозный летний пионерский лагерь (200 мест).
Ныне в Никаноровке работают школа (построена в 1973г.), детсад (с 1970г.), Дом культуры. Ранее функционировали: библиотека, Дом учителя, фельдшерско-акушерский пункт, магазин. С 60-х гг. село пользуется водопроводом. В центре села имеется Мемориал погибшим воинам и односельчанам в Великой Отечественной войне.
Восточнее Никаноровки - заповедные урочища «Никаноровский лес» (39 га) и «Гектовая балка» (40 га) с прохладными ставками и огромным количеством пиона-воронца. В районе Мерцалово и Розы Люксембург также имеются леса. Всем лесным хозяйством заведует Красноармейский гослесзоз. Богаты подземные недра близ станции и углём. Севернее находится Добропольский-Капитальный участок, и долгое время ведутся разговоры о ближайшей его отработке. В начале 90-х гг. здесь строилась шахта-гигант, и даже подъездной путь от ст.Мерцалово проложили, однако в 1997г. всё было законсервировано и демонтировано. Проект шахты «Добропольская-Капитальная» признан перспективным, однако к нему пытаются приступить уже в третий раз. И лишь недавно было обнаружено, что исчез проект, а нашли лишь технико-экономическое обоснование строительства шахты. Южнее, в районе села Суворово, расположен Гапеевский участок, отданный в пользование шахте «Краснолиманская», и по-видимому, он вскоре будет разрабатываться.